ОЛЕКСАНДР
БАНТИШЕВ,
професор кафедри кримінального права та кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України, кандидат юридичних наук, професор, м. Київ
Сергій КУЗЬМІН,
науковий співробітник Міжвідомчого науково-дослідного центру
з проблем боротьби
з організованою злочинністю при Раді національної безпеки та оборони України, м. Київ
ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ФОРМИ ВИНИ У ЗЛОЧИНАХ ІЗ ЗМІШАНОЮ ПРОТИПРАВНІСТЮ, ПОВ’ЯЗАНИХ
З ПОРУШЕННЯМ НОРМАТИВНО ВСТАНОВЛЕНИХ ПРАВИЛ
Проаналізовано теоретичні аспекти вирішення проблемних питань, пов’язаних із визначенням форми вини у злочинах із змішаною протиправністю. Надано критичний аналіз існуючих на сьогодні підходів до вирішення цієї проблеми та запропоновано принципово іншу концептуальну модель.
Ключові слова: форма вини, злочини із змішаною протиправністю, прямий умисел щодо порушення правил, умисна форма вини
У практиці застосування кримінального законодавства досить часто виникають проблеми із визначенням форми вини у злочинах із змішаною протиправністю. Особливо проблемним у ряді випадків видається визначення форми вини у таких злочинах, пов’язаних із порушенням нормативно встановлених правил та спричиненням унаслідок цього (або створенням реальної загрози спричинення) певних негативних наслідків за умови, що безпосереднє психічне ставлення до таких наслідків характеризується необережністю у формі або злочинної самовпевненості, або злочинної недбалості.
Найбільшу проблему становить те, що форма вини при цьому в переважній більшості випадків має комплексний характер та повинна включати не менш як два самостійні елементи: психічне ставлення особи до безпосереднього порушення правил та психічне ставлення до безпосередньо спричинених наслідків.
Зазначене питання, що безумовно має велике практичне та теоретичне значення, досі містить певні дискусійні елементи і неоднозначно вирішується різними науковцями та практиками.
Зокрема, найбільш поширеною є думка, що дана категорія злочинів характеризується необережною формою вини.
Деякі інші науковці зазначають, що форма вини відносно діяння може бути як умисною, так і необережною, а відношення до наслідків характеризується виключно необережною формою вини.
Автори вважають, що і перший, і другий варіант не в повній мірі відображають сутність психологічних процесів, на підставі яких і визначається форма вини суб’єкта злочину.
Зокрема, у першому варіанті, на нашу думку, має місце необґрунтоване спрощення визначення форми вини, оскільки враховується лише кінцевий етап (тобто психічне ставлення особи до спричинених наслідків) та ігнорується психічне ставлення суб’єкта злочину до діяння (тобто порушення нормативно встановлених правил), яке і спричинило цей певний злочинний наслідок. Наврядчи можливо визнати таку позицію правильною, оскільки діяння і наслідок повинні перебувати у причинному зв’язку, що, у свою чергу, має (або повинен) бути усвідомлений суб’єктом злочину. При цьому тільки сукупність діяння, наслідку та причинного зв’язку між ними може бути покладена в основу кваліфікації за об’єктивною стороною злочину. Таким чином, і психічне ставлення особи — суб’єкта злочину повинно поширюватись на всі ці три складові елементи об’єктивної сторони складу злочину, оскільки відсутність кримінально-правової вини щодо будь-якої з цих складових об’єктивної сторони виключить наявність суб’єктивної сторони у складі злочину, а отже і власне злочину.
У другому варіанті щодо вирішення питання про форму вини, як вже зазначалось, існує поширена думка, що правила можуть бути порушені, як умисно, так і з необережності, а за умови, що відношення до наслідків — необережність, діяння може утворювати відповідний склад злочину, наприклад, за ст. 286 КК України («Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»).
Автори категорично не погоджуються з такою думкою, оскільки вважають, що ...